Пам'ятки батькам

>                                 Інформація для батьків Права та обов'язки батьків Зміст роботи школи з батьками учнів повинен ґрунтуватися на їх правах і обов'язках, визначених Законом України «Про загальну середню освіту»: 1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право: — вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей; — приймати рішення щодо участі дитини в інноваційній діяльності загальноосвітнього навчального закладу; — обирати і бути обраними до органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей; — звертатися до відповідних органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей; — захищати законні інтереси дітей. 2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані: — забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання; — постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей; — поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв; — виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України. Поради батькам Важлива умова ефективної навчально-виховної роботи — єдність школи і сім'ї, якої досягають за умови, що школа постійно працює над підвищенням рівня психолого-педагогічної обізнаності батьків, їх педагогічної культури.

                       На думку В. Сухомлинського, школа повинна домогтися того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології. Організовуючи навчання батьків, враховують рівень їх підготовки до сприймання головних теоретичних положень методики виховання дітей у сім'ї та визначають рівень популярності викладання цього матеріалу. Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через педагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі. Передусім педагоги мають можливість впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі. А. Макаренко вважав, що це найдоступніший спосіб зв'язку школи і сім'ї. Його цінність не лише в тому, що він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв певні вимоги вчителя, доводить ці вимоги до відома батьків, переконує в необхідності дотримуватися їх. Спеціальну виховну роботу проводять із сім'ями, які допускають відхилення у вихованні дітей. Роботу з педагогічне неспроможними сім'ями спрямовують передусім на підвищення їх психолого-педагогічного рівня.

                    З цією метою їх залучають до загальної системи педагогічного всеобучу, влаштовують консультації з окремих питань виховання дітей у сім'ї. Із сім'ями педагогічне пасивними працюють переважно індивідуально, домагаючись розуміння батьками хибності своєї поведінки, пробудження почуття відповідальності за виховання дітей, усвідомлення потреби перебудувати систему стосунків у сім'ї, своєї вини, помилок, бажання докорінно змінити сімейний уклад. У роботі з антипедагогічними сім'ями спираються на те, що вони також хочуть бачити власних дітей чесними, культурними, здоровими, щасливими. З ними обговорюють упущення у вихованні дітей, накреслюють шляхи усунення їх, зміни сімейних стосунків. З батьками цієї групи працювати важко, і не слід сподіватися на швидкі наслідки, але важливо посіяти в них сумніви у правильності їхньої системи виховання, змусити їх замислитися над її результатами. Батькам, яких поглинула бізнесова діяльність, необхідно довести, що такий стиль виховання дитини в сім'ї робить ЇЇ самотньою, емоційно нестійкою та ін. Таким дітям і в дорослому житті, напевне, буде непросто. Тому батькам варто подумати про адаптацію їх до реального життя, про недоцільність перекладання відповідальності за виховання дітей на вчителів, репетиторів. Дитині більше потрібен емоційний зв'язок саме з батьками, їхня безпосередня участь у житті дитини важливіша, ніж машина, охорона і прислуга.

                   Діти мають відчувати, що для батька і матері вони не менш важливі, ніж робота. У таких сім'ях слід заохочувати інтерес дітей до навчання, а не переконувати їх у тому, що вищий навчальний заклад і робота їм забезпечені незалежно від шкільних успіхів. Треба також вести розмову про те, що відгородження дитини від однолітків звужує коло її спілкування, вона не навчиться будувати свої стосунки з різними людьми, дружити й любити за покликом душі.

                Пам'ятка для батьків У спілкуванні зі своїми дітьми: Радійте вашому синові, доньці. Розмовляйте з дитиною турботливим, підбадьорюючим тоном. Коли дитина з вами розмовляє, слухайте уважно, не перериваючи. Установіть чіткі та визначені вимоги до дитини. У розмові з дитиною називайте як можна більше предметів, їх ознак, дій з ними. Ваші пояснення повинні бути простими та зрозумілими. Розмовляйте чітко, ясно. Будьте терпелячими. Спочатку запитуйте «що?», а потім «для чого?», «чому?». • Заохочуйте в дитини прагнення ставити запитання. • Заохочуйте цікавість, пізнання та уяву вашої дитини. • Частіше хваліть дитину. • Заохочуйте ігри з іншими дітьми. • Турбуйтесь про те, щоб у дитини були нові уявлення, про які вона могла б розповісти. • Намагайтеся, щоб дитина разом з вами щось робила по господарству. • Намагайтесь проявляти інтерес до того, що їй цікаво робити (малювати, співати тощо). • Не втрачайте почуття гумору. • Грайте з дитиною в різні ігри. • Частіше робіть щось спільно, усієї сім'єю. • Частіше спілкуйтеся зі спеціалістами, читайте книги про виховання дитини. Щоб установити довірливі стосунки з дитиною та зберегти їх: • Не переривайте дитину, не кажіть, що ви все зрозуміли, не відвертайтесь, поки дитина не закінчила розповідати, інакше кажучи, не давайте їй приводу тривожитись через те, що вас мало цікавить те, про що вона каже. • Не ставте забагато запитань. • Не примушуйте дитину робити те, до чого вона не готова. • Не примушуйте дитину робити що-небудь, якщо вона втомилась, засмучена. • Не вигадуйте для дитини багато правил — вона перестане звертати на них увагу. • Не виявляйте підвищеного занепокоєння з приводу неочікуваних стрибків у розвитку дитини чи деякого регресу. • Не порівнюйте дитину з жодними іншими дітьми.

Вплив батьків на формування дітей Як батьки ми часто думаємо: оскільки ми любимо своїх дітей, проводимо з ними час, спілкуємось та правильно дисциплінуємо, то забезпечуємо їм оптимальний розвиток. Це так. Однак більш фундаментальну основу формування особистісного розвитку дитини закладають не тільки наші методи виховання, а й те, хто ми є як особистості. Наші особистісні якості, наша власна поведінка та ставлення – це основні фактори, що впливають на формування самовідчуття дитини, сприйняття нею самої себе, знаємо ми про це чи ні. Діти, як губка, щодня вбирають явні й ледь вловимі прояви батьків, їхні стосунки, манери, світогляд, які значною мірою формують їх дитячу індивідуальність. У нас, батьків, є набір власних особистісних якостей, які ми або успадкували від своїх батьків, або набули у взаємодії зі значущими для нас людьми, світом і внаслідок унікального життєвого досвіду. Навіть батько, який думками й помислами бажає дитині добра, неусвідомлено впливає на неї як позитивним, так і негативним чином.

                           Це універсальна й неминуча умова. Батькам корисно знати, яким чином вони формують особистість дитини, і намагатись по можливості запобігати реплікації небажаних поведінкових звичок, які вони вважають негідними для власних дітей. Ця стаття розглядає деякі керівні принципи й допомогу у формуванні особистості дитини з точки зору психології та ейдетичних образів (тобто в уяві відтворених у всіх деталях образів предметів, які не діють в даний момент на зорові аналізатори). В ідеалі, мама є для маленької дитини джерелом життєвого досвіду. Якщо вона дає тепло, чуйно реагує на потреби малюка, він буде розвиватись із сильним почуттям цілісності. Якщо мати дитини пригнічує її, проявляє холодне ставлення, нереалізованість, гнів або ворожість, розвиток дитини буде порушено. Татусі ж призначені для того, щоби підштовхувати маленьку дитину до активної взаємодії та встановлення взаємин зі світом за межами материнських обіймів. Батько розповідає дитині про світ, він бере її із собою в різні місця, займається різними спільними видами діяльності й демонструє дитині способи взаємодії з навколишнім світом. Якщо тато дитини – упевнена в собі людина, люблячий і здатний захоплююче розповісти про світ поза материнською зоною безпеки, навколишня дійсність сприймається дитиною як привітне й цікаве місце, з яким вона може сміливо взаємодіяти. Однак якщо сам батько відчуває труднощі при взаємодії з навколишнім світом, то дитина може перейняти аналогічний образ думок і їй не вистачить інструментів для власних успішних взаємодій. Навіть найбільш люблячі батьки можуть передавати дітям небажані симптоми негативних поглядів, самі не знаючи про це. Ось деякі поширені приклади. Надмірна настирливість батьків може привести до протилежного результату – дитина буде потайною і не надто щедрою. Коли діти ростуть в атмосфері зайвої нав'язливості, настирливого вторгнення батьків, потайна поведінка часто входить у них у звичку. Це може мати наслідки для дитини в майбутньому, коли вона захоче створити глибокі дружні або романтичні відносини і виявить, що не здатна ділитися своїми глибокими почуттями. Якщо батьки надмірно критикують дитину, намагаючись навчити її робити все правильно, це може призвести до того, що дитина стане пасивною й нерішучою, побоюючись, що її рішення можуть піддатись критиці й осуду. Діти, виховані в сім’ї, де батьки їх люблять, але при цьому постійно сваряться один з одним, можуть стати невпевненими в собі, тому що їх почуття внутрішньої цілісності та безпеки буде перебувати під загрозою. Батьки, які постійно перебувають у стані тривоги та хвилювання, можуть виховати неспокійних дітей, оскільки діти не можуть розслабитися через нервову енергетику своїх батьків. Батьки, які занадто опікують своїх дітей, можуть сприяти розвитку в дитини симптомів депресії, тому що змушують її стримувати природну потребу в дослідженнях і свободі.

                         ​Тому при взаєминах дитини з батьками можуть проявлятись явні чи приховані симптоми особистісних проблем батьків, а життя в атмосфері невирішених емоційних проблем батьків впливає на свідомість дитини у процесі дорослішання. Ми часто неусвідомлено наслідуємо своїх батьків у підходах до виховання. Напевно, ви не раз чули такі слова: «Я вражена тим, що дію так, як моя мати, коли я була дитиною. Ще перш ніж я встигаю усвідомити, ті самі слова, які казала мені мама, вилітають з моїх вуст на адресу доньки». Яскраві приклади такої поведінки батьків можна спостерігати в деяких сім'ях під час трапези. Батьки ще дітьми за обідом часто чули на свою адресу такі слова: «Заради Бога, Іване, коли ти навчишся користуватись виделкою?» або «Перестань розмазувати їжу по тарілці, просто їж!». Вони досі пригадують, наскільки болючою для них була така критика. У глибині душі ці діти давали обіцянку, що ніколи не будуть так розмовляти зі своїми малюками. І що ж? Проходить 20–30 років, і вже самі, будучи батьками, вони повчають дітей тим же роздратованим тоном: «Михайле, заради Бога, скільки разів я вчила тебе правильно користуватися виделкою і ножем?» і «Коли ти, нарешті, навчишся казати «будь ласка» і «дякую» мамі, коли вона передає тобі хліб?». Так само, як ми несвідомо наслідуємо наших батьків, наші діти будуть наслідувати нас або реагувати на нашу поведінку в різних ситуаціях. Фахівці в галузі ейдетичної психології виявили, що існує шість основних варіантів впливу, який має особистість батька (матері/тата) на формування особистості дитини. При кожному з них дитина втрачає частину своєї істинної індивідуальності, оскільки наслідує або реагує на батьків.

      1. Імітація Діти наслідують своїх батьків. Вони неусвідомлено засвоюють їх відносини й емоції. Якщо донька бачить, як мати задивляється в дзеркало й питає: «Я виглядаю гладкою?», вона почне наслідувати материнську самокритичну поведінку. Вона теж буде дивитись у дзеркало й шукати в собі недоліки. На щастя, доньки імітують також і материнську впевненість у собі. Дитина злого тата імітує сердиту поведінку й накидається на дітей на дитячому майданчику. З іншого боку, дитина, яка бачить доброго тата, який допомагає іншим людям, буде сама розвивати подібне ставлення до тих, хто поруч.

      2. Ідентифікація Ідентифікація більш фундаментальна, ніж іміт  Це не просто повторення поведінки батьків. Її особливість у тому, що дитина поділяє їхні погляди, відносини й почуття – дитина відчуває ідентичність зі своїми батьками в будь-якому відношенні. Наприклад, у батька, який дуже консервативний, одягається у традиційному стилі, пишається людьми в погонах, вважає відданість Батьківщині понад усе, є донька, яка повністю поділяє його світогляд і виходить заміж за чоловіка, схожого на свого батька. Ця донька глибоко ототожнює себе з переконаннями та способом життя свого батька і, можливо, втрачає істинне самовідчуття, яке насправді відрізняється від батькового. Ідентифікація передбачає ототожнення власного світогляду й поведінки зі світоглядом і поведінкою батьків.

         3. Реакція Реакція – це поведінка, прямо протилежна поведінці батьків. Реакцію частіше можна спостерігати в підлітків, хоча вона може спостерігатись і протягом усього життя. Наприклад, батько може бути дуже релігійною людиною, а його дитина бунтарем, який уважає себе атеїстом і відмовляється ходити до церкви. Або батько може бути дуже охайним, а дитина на противагу йому стає дуже недбалою в житті й роботі. Батько може педантично дотримуватись використання лише натуральних продуктів і приймати полівітаміни, на що його дитина реагує, харчуючись нездоровою їжею та не звертаючи увагу на власне здоров'я. У спробі знайти себе дитина настільки намагається бути несхожою на батьків, що випускає з уваги те, ким вона дійсно є, свої унікальні особливості й життєві цінності.

         4. Утрата Коли маленькій дитині відмовляють в основних біологічних потребах і вона потерпає від відсутності тісного зв'язку з матір'ю, браку батьківського виховання, зневаги, занадто жорсткої або занадто м'якої батьківської стратегії дисципліни або безлічі інших поневірянь, така дитина в міру дорослішання буде страждати від почуття внутрішньої спустошеності. Це сприятливий ґрунт для розвитку розладів харчової поведінки (анорексії, булімії), наркоманії, нав’язливості сексуального характеру чи емоційних сплесків, за допомогою яких дитина прагне отримувати любов і підтримку. Ми всі страждали від різних втрат у житті; однак найбільш сильні з них залишають порожнечу у психіці людини, яку важко заповнити.

         5. Проекція Проекція виникає тоді, коли власні суб'єктивні думки приписуються іншим людям (а також і свої почуття, емоції, наміри, досвід переносяться на інших). Тобто людина помилково розглядає все те, що відбувається всередині себе, як вплив зовні.

             Якщо батько каже, що одна із двох його доньок красива, а інша розумна, то «розумна» дівчинка може подумати, що вона потворна, хоча це може бути далеко від істини. І навпаки, красива донька може відчути себе дурною. У батька, який не бере участі в повсякденному житті своїх дітей, тому що повинен працювати на двох роботах, щоби прогодувати свою сім'ю у зв'язку з економічною необхідністю (і, звісно, з любові до своєї сім'ї), може бути дитина, яка уявила, що батько не любить її, тому що його ніколи немає вдома. Вона буде рости думаючи, що її не люблять, хоча це не так. Діти роблять помилкові припущення про себе й неточне тлумачення свого життя у відповідь на зауваження батьків або їхню поведінку, хоча зауваження, можливо, було ненавмисним. Така тенденція неминуча, і її можна виявити лише за допомогою відкритого спілкування. 6. Прихильність Прихильність – це залежна поведінка, біологічно необхідна малюку чи маленькій дитині.

               Однак якщо батьки не можуть відпустити свою підростаючу дитину й надати їй автономію, вони заважають її самостійності. Дитина стає невпевненою й не довіряє своїм внутрішнім ресурсам, щоби справлятись із викликами життя, як доросла. Приклад подібної ситуації: мама студентки університету щодня каже їй, як одягатися, що робити протягом дня. Материнське втручання й залежність від матері змушують її доньку з недовірою ставитись до власної думки й почуттів. Однак надійні батьки знають, коли слід дати дитині незалежність, а коли – натягнути віжки, і сприяють розвитку в дитини почуття самостійності.

       Щоби зрозуміти, який вплив ви справляєте на вашу дитину, у першу чергу важливо зрозуміти, як ви ставитесь до самих себе, яку ношу самокритики ви несете й ті позитивні почуття про самих себе, які перетікають з вас у вашу дитину при щоденній взаємодії з нею.